Відомий історик вірменського походження Садок Баронч зазначав, що поселення-попередник Отинії відоме з XIII століття.
Достеменно відомо, що згодом те поселення називалося Балабанів або Балабанівка, адже так воно фігурує у документах 1606 року, що цілком зрозуміло, адже містечком володів магнат, теребовлянський і вінницький староста Олександр Балабан. Проте вже документами 1613 року поселення значиться Balabanowka alias Ottynia, а починаючи від 1649 року документи фіксують вже просто Отинію.
Первісна Отинія була трошки вбік від Отинії сучасної: на так званих Розмитинцях, тобто землях, які щовесни розмивали бурхливі води весняних рік. Зараз на тому місці стоїть селищна залізнична станція. З первісного місця поселенцям довелося швидко перебиратися на горбок — саме через розлив весняних вод.
Існують дані, що отинійські магнати мали невеликий замочок, який охороняв прилеглу територію від зазіхань татарви. Власне інтерпретація походження топоніму «Отинія», а також локальний топонім «За валами, За валом» (назва вулиці) — це все, що лишилося в сучасній Отинії від колишнього замку.
Особливо насиченим на події було XVII століття для Отинії. У 1618 році поселення з околицями придбали за 150 тисяч злотих Понятовські. B 1643 році Отинія перейшла до рук Станіслава «Ревери» Потоцького. Місцеві жителі взяли найактивнішу участь у національно-визвольній боротьбі українців під проводом гетьмана Богдана Хмельницького — адже в 1648 році Семен Височан сформував у поселенні 15-тисячне військо, з яким приєднався до повсталих козаків, а ще захопив Пнівський замок, твердині в Єзуполі та Печеніжині. За часів відновлення Незалежності України (1991) у самому центрі містечка Семену Височано споруджено пам’ятник у вигляді погруддя, а на гарматі під ним — напис «від вдячних нащадків».
У 1753 році Отинія отримала маґдебурзьке право, відтак дістала статус міста. Наприкінці XVIII століття містечко було торговим осередком, куди по сіль та тютюн приїжджали так звані «коломийці».
Багато мешканців Отинії в роки Другої Світової Війни були примусово мобілізовані до лав Радянської Армії. За виявлений героїзм 15 бійців нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.
Мешканці Отинії вірили, що Україна буде вільною. Саме тому багато жителів боролося з комуністично-нацистськими окупантами в лавах УПА.
25 листопада 1945 року курінь УПА курінного «Чорного» штурмував райцентр, звільнив 84 в’язнів (серед них і районна провідниця ОУН Марта) і знищив 40 працівників НКВС (серед них старший лейтенант Родіонов, який проривався на залізничну станцію, щоб викликати бронепоїзд з Коломиї).
До 1962 року селище було районним центром, відтак, 30 грудня 1962 року було ліквідовано Отинянський район і Отинія ввійшла до складу Коломийського району.
В 1967 році побудована типова лікарня на 100 ліжок. Працювала поліклініка, дитяча і жіноча консультація, пологовий будинок, аптека, санітарно-епідеміологічна станція та дитячі ясла на 50 місць. З 1955 року діяв тубдиспансер на 20 ліжок.
1989 року згідно з рішенням Верховної Ради України селищу повернено історичну назву — Отинія.
Від 1991 року — у незалежній Україні; пожвавилось культурне і релігійне життя, розвивається підприємництво.
